Шостого червня, з першими промінчиками сонця, прокинулися в передчутті пізнання рідного краю наймолодші гімназисти. Погода сприяла подорожі. Маршрут прокладено заздалегідь, тож вирушили з прекрасним настроєм споглядати водограй в урочищі Червоному.
Пізнавати довкілля допомагала цікавий екскурсовод Ольга Василівна. Вона розповіла, що на крутих схилах велетенського природного амфітеатру до недавнього часу існувало поселення під назвою Червоногород. Десь тут понад шістсот років тому зародилось місто, яке у лютому 1945-го року вже як польське село назавжди зникає з географічних карт України. Багато століть тому все вертілось навколо Червоногородського замку. Змінювались його господарі, занепад переходив у розквіт. У дев’ятнадцятому столітті замок-палац набуває слави однієї з найкращих резиденцій правителів Австро-Угорської імперії.
Головна сучасна окраса урочища Червоного – найбільший рівнинний водоспад України – Джуринський шипіт. Водограй складається з двох сходинок і у висоту сягає понад 16 метрів. Кажуть, він рукотворний. За легендою турки, для того аби захопити неприступну Червоногородську фортецю, змінили русло річки, і на місці нового русла виник мальовничий водоспад. У дорадянські часи тут працював млин, а в радянські деякий час діяла електростанція. Завдяки каскадам, Джуринський водоспад подарував нам незабутні враження. Хто тут побуває хоч раз – обов’язково повернеться.
Наступною зупинкою був звіринець у с. Торське. Тут ми «познайомилися» з левами, вовками, чорними ведмедями, лисицями… Особливих емоцій надали верблюд, лама та собаки-Алабаї.
Згодом ми вирушили у печеру Вертеба, де розміщено археологічний відділ Борщівського краєзнавчого музею. Бойко Мирослав Іванович кваліфіковано розповів про карстовий процес у гіпсах та специфіку трипільської культури. На даний час тривають розкопки, знайдені артефакти зберігаються у Польщі та Борщеві. Особливу увагу привернув кажан та археологічні розкопи з уламками трипільської кераміки та кісток.
Кінцевий пункт нашої мандрівки – село Кривче, у якому ми відвідали печеру «Кришталева». Вхід у печеру облагороджений, залитий бетоном, стоять залізні двері. Біля входу – красива капличка, яка розміщена біля оригінальних і цікавих виходів гіпсу з гори. Тунелі підземелля обладнані освітленням, видно, що десь стіни підтесані, підлога підсипана, все для туристів. Дикості печері додають численні бокові ходи, які тягнуться на кілометри і в які не варто відлучатися.
Не зважаючи, що печера обладнана для туристів, потрібно бути обережним, щоб не вдаритися в голову чи не підвернути ногу. Часто ходи ведуть до “залів”, які являють собою невеличкі кімнатки. Химерні нарости на стінах мають свої назви – сова, слон, у залежності від того, на що вони схожі. На землі є місце з нерівною ребристою поверхнею, називається скелетом крокодила (чи динозавра).
Хід часто звужений настільки, що двом людям важко розминутися, тому очікують, щоб група вийшла, потім заходить наступна група. Шлях іде по колу, спелеологи виходять тим самим шляхом, що і зайшли. Весь шлях супроводжує екскурсовод, який іноді лякає відвідувачів, відключаючи світло.
Взагалі дивовижно, що звичайна людина може відвідати кілометри печерних ходів без спеціального обладнання. У печері цілорічно зберігається стала температура – біля 11 градусів тепла, тому влітку потрібно вбиратися тепло, щоб не застудитися (екскурсія триває до двох годин). Екскурсія Кришталевою печерою в Кривчі, з якої можна вийти, тільки пройшовши її до кінця, дуже цікава,.
Сповнені неповторних емоцій та вражень, щасливі і втомлені учні перших гімназійних класів повернулися додому…
