Споминаймо, браття милі…
Щоби спомин спосіб дав –
Воскресити в новій силі.
Руську славу, руську власть!
У яскравому сузір’ї геніїв української культури свято шануємо славного сина України, Будителя Галицької Русі – Маркіяна Шашкевича, 195-у річницю від дня народження якого відзначаємо в ці сонячні листопадові дні. Це горде ім’я носить наш навчальний заклад – гімназія, заснована 100 років тому українським просвітницьким товариством “Рідна школа”.
Час переконав нас, що Маркіян Шашкевич – велика людина, адже він у серці виносив скарб “Русалки Дністрової” – першої в Галичині друкованої книжки українською мовою.
Він “рідну матір – мову воскресив і окропив дністровською водою”.
Не марно пронеслося крилате слово Маркіяна і його найперших товаришів – Якова Головацького та Івана Вагилевича. Вони, всьому слов’янству звісна “Руська Трійця”, поклали перший камінь, на якому виросла велична літературна споруда.
Знаменно, що на честь 100-річчя з дня народження поета на Білій Горі у Підлиссю, реліквію з якої ми свято бережемо ось уже 13 років у гімназійному музеї, постав 25-метровий пам’ятний хрест в честь великого попередника і натхненника Івана Франка. Виголосив промову священник Володимир Кольба, який сказав:
“Оця гора з пам’ятником Маркіяна нехай стане посестрою Тарасової могили, й сюди нехай спішить кожний, щоб зачерпнути віри й надії в кращу долю народу. Високо піднесене знам’я хреста най благословить увесь український нарід дійти через хрест до воскресіння”. Тож і ми черпаймо в нього сили духу, твердості дії, щоб воскресити те, що відродило нас як націю, народ, державу.
Маркіянові ювілеї вже віддавна перетворюються у всенародні огляди стану нашої духовності. У 1993 році відзначалася 150 річниця від дня смерті безсмертного Галицького Кобзаря та 100-річчя перезахоронення його тлінних останків на Личаківському цвинтарі у Львові.
Саме в ці ювілейні листопадові дні у нашому навчальному закладі відкрито святиню – кімнату-музей отця Маркіяна Шашкевича. Адже це горде ім’я носить наша гімназія “Рідна школа” з часу її заснування .
Урочисте освячення музею відбулося в день відзначення 125-літнього ювілею Товариства “Просвіта”. В присутності учителів, гімназистів, представників громадськості міста, вчителів, а також гостей: доцента – шашкевичезнавця Тернопільського педінституту п. Осипа Петраша тодішнього редактора журналу “Тернопіль” п. Михайла Ониськіва, завідуючого обласним архівом, співредактора газети “Русалка Дністрова” п. Богдана Хаварівського, працівників обласного телебачення п. Миколи Шота і Василя Балюха. Священик УГКЦ Роман Гончарик освятив наш музей.
У селі Підлиссі Золочівського повіту на Львівщині в родині отця Семена Шашкевича і Єлизавети з родини Авдиковських, 6 листопада 1811р. народився він – майбутній Будитель народний ( маємо свідоцтво про хрещення Маркіяна). Ось таким був дім його діда отця Романа Авдиковського , тут народився поет, тут минуло його дитинство. Проборство знаходилося в казковому місці: садиба потопала в розкішному саду. І до сьогодні шумлять дерева, оспівані в спогадах:
“Шуми, вітре, шуми буйний,
На ліси , на гори,
Мою журну неси думку
На Підлиські двори.
Там спочинеш , моя думко ,
В зеленій соснині;
Журбу збудеш , потішишся
У лихій годині.
Там ти скаже дуб старенький
І єден , і другий,
Як там жив-єм ще маленький
Без журби , без туги.
Там колодязь студененький ,
А дуб воду тягне,
Не так щастя , як той води
Моя душа прагне.
Збереглася знаменита криниця з високим журавлем, де “ дуб воду тягне”, в ній аж гуготіла з глибин кришталева вода, і, видно, бив у ній міцний джерельний струмінь, бо приходили до неї на плебанію парафіяни села, набирали у відра і цебрики холодної до ломоти води, а вона не вичерпувалася.
Осаджена молодими дубами плебанія тильним віконцем виходила на вузьку смугу соснового бору, а направо від узлісся виднілося село Княже парохія Маркіянового батька – отця Семена.
Ази освіти Маркіян здобув у дяка з Білого Каменя, а десятирічним хлопцем закінчив окружну школу у Золочеві. Для продовження навчання батьки віддають його у львівську Домініканську гімназію. Експонований атестат засвічує успіхи Маркіяна-гімназиста. Разом з ним у цій гімназії навчалися його друзі-однодумці Р. Пасічинський, С. Плешкевич, брати Крушинські (їх сестра Юлія стане дружиною Маркіяна).
Зацікавленість історією рідного краю спонукала учнів гімназії створити “Товариство галицьких старожитностей”, секретарем якого був брат Маркіяна – Антон. Згодом австрійська поліція зацікавиться діяльністю цього товариства, а його члени потраплять під поліційний нагляд.
Продовжував навчання Шашкевич у шестикласній гімназії в Бережанах. Порядки тут були суворі. За будь-який непослух учнів саджали у “карцер”, а відстаючих – на “ослячу лаву”. Навчання велося німецькою і латинською мовами. За кілька слів, сказаних по-українськи, “винного” записували у спеціальну книгу, яку йому вішали на груди.
Шкільні роки залишили у Маркіяновому серці незабутні спогади, а також зародили у волелюбній душі протест проти монархічної сваволі і національної асиміляції українського народу.
1829 р., Маркіян Шашкевич почав відвідувати філософські студії Львівського університету і одночасно став слухачем Львівської духовної семінарії – єдиного вищого учбового закладу в Галичині, де дітям різночинної інтелігенції надавалися житло, одяг і харч. Саме в цей час на долю юнака випало немало життєвих труднощів, відбулося перше серйозне випробування його мети – “служити на благо народу, на благо відродження української народної словесності” (Я.Головацький).
На літографії – будинок семінарії початку ХІХ ст. Приміщення, де жили і навчалися семінаристи, були вологі і понурі. Через антисанітарію тут часто спалахували епідемії. Як пригадували сучасники, п’ятеро семінаристів за столом пили з однієї склянки, семеро – умивалися в одній мисці, на чотирьох – видавали одну свічку. Ректорат і куратор семінарії – митрополит, не цуралися доносів, висліджування, ревізій особистих речей вихованців. Серед книг, визнаних небезпечними для “держави і віри”, були твори В.Шекспіра, Ф.Шіллера, В.Скотта, А.Міцкевича. Не дозволялося семінаристам знайомитися навіть з творчими львівськими часописами, на сторінках яких проникли повідомлення про політичне і культурне життя слов’янських народів.
Спрагу знань вгамовував Шашкевич на лекціях в університеті. Тут викладали загальну історію, філософію, генеалогію і старожитності, красні мистецтва і естетику; тут підтримувався дух просвітництва і “студіуму рутеніуму” (так званого “руського інституту” з викладанням українською мовою). Серед студентства знаходили підтримку антимонархічні рухи в європейських країнах. Прогресивна українська і польська молодь входили до складу таємних революційних гуртків “Союз друзів народу”, “Співдружність польського народу”, до товариства любителів слов’янщини та старожитностей.
У романі “Вода з каменю” Роман Іваничук наводить роздуми Шашкевича – питомця духовної семінарії:
“… розвідка письменника Могильницького про руську мову ніби посадила мене на грунт… ми не знаємо, яка наша мова. Ми не завжди зі своїм народом вміємо порозумітися, то де вже тут говорити про те, щоб зрозуміти його життя, і біль, і протест… Ми відгороджені від людей бар’єром і духовним, і мовним”.
З багатьма книгами слов’янських видань, Маркіян, як читач знайомився у закладі Оссолінських, сьогодні академічна наукова бібліотека ім. Василя Стефаника, сьогоднішні працівники її люб’язно зробили для нашого музею ряд копій документів, пов’язаних з періодом навчання, літературної діяльності нашого патрона.
На початку 1830 року Шашкевич був виключений з семінарії з-за такого проступку: раз вийшов з одним питомцем до міста, забарився там і не повернувся своєчасно додому, і духовні власті покарали його так строго.
Для 19-річного юнака материн брат, Захар Авдиковський, дав притулок у закладі для убогих. Маркіян вчив дітей, наймається писарем, щоб прожити, бо батько, розгніваний на сина, зрікся його. Разом з тим наполегливий юнак вивчав слов’янські мови, студією давні хроніки.
1833року Маркіяна Шашкевича поновлено в семінарії, де він закінчив вивчати філософію – двохрічний курс з великими клопотами, одержав право студіювати богословіє за державний кошт.( Ось фотографія його наставників: це єпископ Іван Брюховецький, доктор Іван Ільницький, доктор Бенедикт Левицький.)
Питомець семінарії Шашкевич першим відважився на публічні виступи рідною мовою. Звертаючись до сучасників, він схвильовано пише:
Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила,
Чом же мова є й не мила?
Чом ся не встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?
В ті 30-ті роки з’явилася стаття польського науковця Йосипа Лозинського “О впровадзеню абецадла польскего до пішьменніцтва рускего”.
Автор та його прихильники намагалися перевести українське письмо на польський алфавіт, так звану латинку.
Маркіян Шашкевич дав сміливу відсіч їм, виступивши з полемічним трактатом “Азбука і абецадло”, книжечка ця була видана 1836 року польською мовою у Перемишлі на кошти, зібрані семінаристами. У нашій експозиції фотокопія її титульної сторінки, у вітрині – передрук з оригіналу, зроблений у Канаді (Вінніпег) видавництвом “Бібліотека Шашкевичіяни” 1969 року. Цей дар отримано через п. Надію Волинець з Бережан від доктора Романа Смика.
Поет і громадянин засвідчував:
Віра серця мого, як Бескид
Твердо постановилась на любови…
Вирвеш ми очі і душу ми вирвеш,
А не возьмеш милости і віри не возьмеш
Бо руське ми серце та й віра руська.
Яків Головацький згодом писав:
“Коли б галичани в 30-х роках прийняли польське “абецадло”, пропали би руська індивідуальна народність, пропав би руський дух.”
