25 лютого – день, коли ми гортаємо сторінки творів геніальної Лесі Українки і кожен раз знаходимо для себе щось нове. Але завжди з її поезій стуменить ніжність, сила, мужність, любов.
В її речах слова котились, наче хвилі,
Мов сльози по її замучених братах,
В вінку, здавалось, блідли квіти білі,
І в’янули слова журливі на устах.
Шумів зелений міст, а голос той коханий
Про волю золоту співав мені, –
В вінку мінився злотом ряст весняний,
І золотим дощем лились пісні…
Сьогодні учні гімназії вкотре слухали цей золотий дощ поезії Лесі Українки у виконанні учнів 6 класу, тим самим почерпнувши нових сил, весняного настрою, любові до України.
Геть те, думи, ви хмари осінні,
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи смутні!
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Так. Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
