Напередодні великого і світлого свята Пасхи, за традицією, кожен намагається очистити свою душу, свою оселю, вулиці, щоб оновленим і очищеним долучитися до Христового Воскресіння. І, направду, до цього нас ніхто не змушує, ми робимо це зі своєї власної волі, бо так уже склалося віками. І нас страшенно дратує, коли хтось чи щось нівечить нашу працю.
А тепер уявімо собі дитину. Та праця, до якої вони, діти, долучаються чи роблять її самостійно, для них – найважливіша. Їм вдвічі більше, ніж нам, дорослим, болить їхня понівечина праця. Ось таким яскравим прикладом дитячого нерозуміння стало прибирання у сквері « Скорботи та Надії», що знаходиться по вулиці Степана Бандери. 26 березня учні 3-7 гімназійних класів Чортківської гімназії ім. Маркіяна Шашкевича активно взялися за мітли і граблі і зібрали понад 50 мішків сміття. Робота була нелегкою, бо довелося мало не з грунту вимітати недопалки від сигарет, якими просто всіяна територія біля райвідділу міліції.
Оглянувши прибраний сквер, діти побачили оновлення, яке створили власними руками. Уявіть собі їхнє розчарування, коли наступного ранку дорогою до школи вони знову бачать у сквері пачки від соку, обгортки від насіння, недопалки сигарет. До речі, минуло лише два тижні з часу прибирання, а погляньмо на сквер сьогодні. Знову місце скорботи перетворилося на смітник.
Якось я стала свідком випадкової розмови. Чоловік зробив зауваження дівчині за кинутий на землю папірець. Знаєте, якою була відповідь? – А навіщо тоді двірники? У мене просто відняло мову. А якщо їх, двірників, не буде, то ми перетворимо місто у гігантський смітник, у якому зростатимуть наші діти? Ми ж так прагнемо до Європи, де чисті вулиці, гарні дороги. Але що ми самі робимо для цього?
Пам’ятаймо: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. І, можливо, саме така поведінка визначає міру патріотизму і рівень духовності кожного громадянина.
