Богдан ГАВРИЛИШИН: «Усе в моєму житті починалося з Мрії. І знаєте, всі мрії здійснюються»
У кожної епохи – свої риси: проблеми, лиха, злети і… Постаті. І не завжди Герой – мужній, сильний Геракл, чи мудрий правитель, чи ще хто. Постатями доби для нових поколінь стають на вигляд звичайні люди, які несуть в собі світло, мудрість і любов. Люди, чиї слова визначають шлях цілих країн і народів до майбуття…
Про візит до Чорткова визначного українця на ім’я Богдан Гаврилишин у місті знали заздалегідь: не тому, що важко зібрати аудиторію, а тому, власне, що ця дуже непересічна подія мала величезне значення для багатьох чортківчан. Особлива вона для гімназійної спільноти Чорткова – педагогів, учнів, випускників, батьків. Адже Богдан Дмитрович навчався саме у гімназії тих далеких, буремних сорокових. Ще більшої значущості надавало й те, що люди неабияк втомилися від передвиборчої гонки, цих агітаційних зустрічей, і мови – лише про вибори і кандидатів, кандидатів і вибори… Тим паче, школярі, молодь – найбільш вимогливий до щирості електорат – нині як ніколи прагнуть щирої, мудрої та глибокої розмови, діалогу. І лише людина визначна, окрилена духом, наснажена мудрістю і вірою в майбутнє, здатна запросити молодь до такого діалогу.
Тож для зустрічі з Богданом Гаврилишиним – людиною, чиїх регалій так одразу й не перелічиш – важливих передумов було чимало. Член Римського клубу, Світової академії мистецтва та науки, Міжнародної академії менеджменту, доктор економіки Університету Женеви, почесний доктор у 5 університетах Канади й України, засновник нині Всесвітнього економічного Форуму в Давосі, консультант компаній світового класу, далі годі все пригадати – а назагал, людина світла, доброї вдачі і щирої душі. І все це видно навіть здалеку, зі сцени, як на долоні – усій аудиторії.
На початку шляху…
Саме з такої відкритості і розпочалася цього вівторка вечірня зустріч у будинку культури, організована клубом випускників гімназії ім. М. Шашкевича Ridna Shkola «Alumni Club». Богдан Дмитрович, у компанії своїх книг («Залишаюсь українцем», «Дороговкази в майбутнє») та квітів при столику, розповідав заповненій, принишклій залі про своє життя – себто шлях із наших теренів до найвищих висот. Трішки – про батьків-трударів із кількома класами освіти, про їх незбориме прагнення навчати своїх дітей, про саму науку. Про людей та книги, що вплинули на формування свідомості: про духівника та наставника о. Марка Дирду, котрий у сорокові був катехітом і вихователем окремих класів, про осмислення Декалогу Українського націоналіста за Донським… Про перше, не вельми приємне, знайомство з грошима: «мене боляче вщипнули за щічку, але я отримав 10 ґрош. Відтоді зрозумів, що гроші приходять, як щось болюче і не зовсім приємне. Щоправда, минуло багато часу, поки я усвідомив, що з їх допомогою можна творити для світу фантастичні, добрі речі…». Ниточки часу тяглися від спогадів до сьогодення. Поділивши свій великодній бутерброд дрібненько між однокласниками, Богдан-школяр усвідомив, наскільки «віддавати іншим» є кращим і вищим, ніж «щось дістати самому». Так, з малих літ формувалася велика життєва філософія: звідси – й заснування Благодійного фонду Богдана Гаврилишина, і підтримка молоді через чинну нині програму «Молодь змінить Україну»…
Крізь терни буремної юності
Ниточка розмови тікала у воєнні сорокові. Патріотичний вишкіл та глибоку залюбленість в Україну дав не лише отчий дім, а й пластування – Богдан Дмитрович від 1940 року і досі – член НСОУ «Пласт» (курінь «Лісові Чорти»). Сімнадцятилітнім, за проукраїнську діяльність, підтримку «упівців», Гаврилишина вивезли на роботи до Німеччини. По закінченні війни перебував у таборі для переселених, розуміючи, що Україна, до якої належить повернутися – вже не його Батьківщина, а чужа «родіна». Після поневірянь – втікань, випробувань голодом, переховувань, про які нині промовець оповідає з легкістю, твердим було рішення податися в світи. У 1947 році виїздить до Канади з іншими переселенцями. Там важливою була самоосвіта, вивчення мови. На переконання нашого гостя, навчитися мови можливо, якщо почати нею думати, а не лише говорити. Тому, вивчаючи по 40 слів щодня, розширював не лише лінгвістичні можливості, а й світ власних думок. При тім, навчав і кількадесят колег-лісорубів. Так повелося: вивчаючи нову мову, осягав новий світогляд. Жив, найбільше прагнучи знання. Тому випускникам європейських вишів часом повторював: я мудріший за вас, бо у вас лише цей світогляд, а в мене ще й український є… «І це – не тому, що я – Гаврилишин, а тому, що я – українець!», – з гідністю неодноразово підкреслював це п. Богдан, підіймаючи у кожному глядачеві віру у власні сили.
«Ми – особливо талановитий народ. Повірте, я маю з чим порівняти!»
Далі велося і про Майдан – про це ніяк не можна забути, оминути, змовчати. «Через Майдан народився український політичний народ», – стверджує наш оратор. – «І це є фантастично! Як і своєрідні громадянські служби, породжені Майданом: медична, охоронна, забезпечувальна, духовна… Ми особливо талановитий народ. Повірте, я маю з чим порівняти!». І правда, віриться: адже Богдан Дмитрович працював у 70 країнах, деякі з них (приміром, Аргентина) докорінно змінилися завдяки йому – невеличкому, енергійному і усміхненому Українцеві. Нині він запевняє своїх співвітчизників: зміни можливі, на них здатен кожний. Україна має величезний потенціал, насамперед, людський. Ми – не якийсь там «людський ресурс», а народ! І це довела Революція Гідності. У контексті цього, як науковець, аналітик, навіть трохи пророк, Богдан Дмитрович оповідав про зміни, необхідні Україні. Для змін важлива Ідея, чітко визначений шлях, яким підемо. Це належить молоді, котра є рушійною силою суспільства. Саме тому нині діє проект Фонду «Молодь змінить Україну», до участі в якому закликають молодь 20-35 років, яка групами по 7 осіб вивчатиме досвід п’яти найбільш розвинутих країн Європи, аби трансформувати його в ефективні зміни для України. Йдеться про Норвегію, Швецію, Швейцарію, Німеччину, Австрію. Досвідом самих реформ може поділитися сусідка-Польща. Маючи нову візію та ідею перебудови України на ефективну європейську державу не на словах, а за чіткими механізмами, молодь через законодавчі ініціативи стане врешті на шлях змін. Протягом 2013-14 року в програмі діють уже 36 таких груп. Зокрема, ними уже сформовано не лише універсальну декларацію прав людини, а й таку ж декларацію обов’язків, які належить розглянути в ООН. Нівроку, еге ж?
«Це чудово, скільки мені вдається вчитися у цих людей!», розповідає Богдан Гаврилишин, уже сидячи на сходинці зі сцени до зали із молодечим блиском в очах. Уявляєте? Людина, яка спілкувалася з Індірою Ганді, Маргарет Тетчер, багатьма коронованими особами, політиками, фінансистами, українською культурною елітою – отак просто собі сидить в нашому будинку культури на східцях і розмовляє з нами! Але це розуміння приходить вже опісля, бо одразу це спілкування несе піднесення та відкритість. Далі були розмови про Україну, її ідеальний устрій, перспективи, запитання і відповіді. Розмова затягла у свої тенета усіх, та так, що запланований перегляд фільму «Богдан Гаврилишин – місія Свобода» відклали заради живої розмови. Наступного дня, такий же енергійний, п. Богдан завітав до школи, у якій не був зо два десятки літ. Мандрівка її коридорами, вочевидь, додала ностальгії, тому натхненна розмова із гімназистами також затяглася, і під вражені оплески дітей перейшла до зустрічі з місцевими підприємцями. І з усіма цими різними людьми гостеві було про що плідно поспілкуватися.
А головне – для кожного наш великий сучасник має універсальний рецепт. «Усе в житті я починав із Мрії. Йшов до неї. І мої мрії усі здійснилися. Треба мати більше віри у свої сили». Прагне заохотити молодих більш відважно, більш високо мріяти та не втрачати віри у власні сили.
У свої 88 Богдан Гаврилишин вважає власний вік чудовим і має ще багато мрій, які ще належить здійснити. Передбачивши на зорі 80-х розпад СРСР, нині він бачить для України новий шлях, яким підуть молоді. І як, напевно, найбільший українець-мрійник, Богдан Гаврилишин буде поряд – зі своєю мудрістю і вірою в людину, в Українця. А ми чекатимемо нових зустрічей з Богданом Дмитровичем у Чорткові, бо кожна із них – знакова для міста і його мешканців.
Ірина БРУНДА,
фото Олега МАРЧАКА
