Ти вдерлася в мій будинок уночі, коли всі спали і не очікували такого від ніби-то «брата».
Ти роз’єднала дружин із чоловіками, дітей із батьками, але українців ти лиш об’єднав!
24 лютого я прокинулась від гулу літака, я молилася, щоб це була не війна
«Київ бомблять – почалася війна», – із такими словами я вийшла з кімнати.
У четвер нам повинні були давати оладки в шкільній їдальні, і в той день я найбільше хотіла піти до школи…
Я не встигла попрощатись зі своїми друзями , коли ті тікали в страху із країни,
У другий день війни я зустріла подругу зі слізьми.
Ми були готові до того, що нас роз‘єднає навчання у різних містах, але аж ніяк не війна.
Ти забрала у нас майбутнє, але найгірше це те, що 112 дітей загинуло, не побачивши толком життя, і ця цифра, на жаль, все більша щодня.
Та тобі було начхати, коли стріляли у драмтеатр, перед яким написали «ДЕТИ».
Тепер я не сплю уночі, бо боюсь не прокинутись завтра .
Я плачу від розуміння того, наскільки була сліпа й не цінувала Україну,
Я плачу від того, що не можу обійняти своїх друзів
Я плачу від банального “я сумую!”, “я люблю тебе!”
Я плачу від того, що боляче моїй Батьківщині,
Її все життя нищила росія.
Я плачу і не соромлюсь цього.
Вони прикриваються словами, що ніби-то не знали, куди йдуть, бо їх відправляли на «учєнія»,
Та я не повірю жодному слову, у той час, коли їм віддають наказ “стріляти по цивільних”
Вони хотіли «взяти нас за три дні», але не знали що, якщо справа стосується свободи України – українці готові померти за неї.
ПРИВИД Києва збивав ворожі літаки, ніби це проста гра; жінка знищила ворожий дрон просто банкою огірків; роми викрадали БТР і танки; люди зупиняли колони ворожої техніки абсолютно без зброї…
Як нас можна перемогти, коли ми залишаємось незламні?
У перші дні нам казали «Тривога – біжіть в укриття»
Ми ховались, молились, так, нам було страшно…
Але я не можу уявити, наскільки страшно було маленьким дітям , які навіть не розуміли, що зараз війна…
Я завжди рівнялась на старшого брата, бо так сталось, що життя забрало в мене тата,
Та я молюсь, щоб війна не забрала цю рідну людину.
У нас тихі ночі, завдяки надзвичайним патріотам-хлопцям, які не злякались і пішли помирати за Україну .
Важко розуміти те, що «Герой України – посмертно» зараз звучить так часто,
Ми плачемо і, стоячи на колінах, коли зустрічаємо померлого героя.
Зараз Україну підтримує весь світ, та де вони були, коли цей самий ніби-то «брат» вісім років тому вдерся так само у мій дім.
Так, весь світ мовчав, Європа мовчала…
А наш президент, від якого ніхто й не очікував, все-таки стримує слово і не дає Україні впасти на коліна…
Він став світовим лідером, але для нас він, у першу чергу, – людина.
Ось такий ми народ, який завжди прагне свободи, навіть ціною свого життя,
Адже ” Душу й тіло, ми положим за нашу свободу” і це буде завжди незмінно!
Коли закінчиться війна…
Я подякую Богу, що захищав Україну, як міг.
Коли закінчиться війна…
Я зустрінуся зі всіма, хто мені писав і запитував: «Чи все добре?»
Коли закінчиться війна…
Я міцно обійму друзів, із якими мене роз’єднала війна,
Коли закінчиться війна…
Я зможу спокійно розібрати “тривожну валізу”…
Сьогодні ми закінчуємо справу, яку почали шістдесятники
Ми проти диктатури, проти репресій!
Нас не перемогти!
«Росія помре, коли зійде українське сонце!»
Україна починається з тебе!
Слава Україні!
Слава ЗСУ!
Дата написання 19.03.2022
Довбенко Софія
Малюнок: Тимків Вероніка, 1(5)-Б клас
