Сторінки з життя о. Маркіяна Шашкевича
(екскурсія кімнатою-музеєм о.Маркіяна Шашкевича)
Споминаймо, браття милі…
Щоби спомин спосіб дав –
Воскресити в новій силі.
Руську славу, руську власть!
У яскравому сузір’ї геніїв української культури свято шануємо славного сина України, Будителя Галицької Русі – Маркіяна Шашкевича, день народження якого відзначаємо в сонячні листопадові дні. Це горде ім’я носить наш навчальний заклад – гімназія, заснована у 1911 році українським просвітницьким товариством “Рідна школа”.
Час переконав нас, що Маркіян Шашкевич – велика людина, адже він у серці виносив скарб “Русалки Дністрової” – першої в Галичині друкованої книжки українською мовою.
Він “рідну матір – мову воскресив і окропив дністровською водою”.
Не марно пронеслося крилате слово Маркіяна і його найперших товаришів – Якова Головацького та Івана Вагилевича. Вони, всьому слов’янству звісна “Руська Трійця”, поклали перший камінь, на якому виросла велична літературна споруда.
Знаменно, що на честь 100-річчя з дня народження поета на Білій Горі у Підлиссю, реліквію з якої ми свято бережемо у гімназійному музеї, постав 25-метровий пам’ятний хрест в честь великого попередника і натхненника Івана Франка. Виголосив промову священник Володимир Кольба, який сказав:
“Оця гора з пам’ятником Маркіяна нехай стане посестрою Тарасової могили, й сюди нехай спішить кожний, щоб зачерпнути віри й надії в кращу долю народу. Високо піднесене знам’я хреста най благословить увесь український нарід дійти через хрест до воскресіння”. Тож і ми черпаймо в нього сили духу, твердості дії, щоб воскресити те, що відродило нас як націю, народ, державу.
Маркіянові ювілеї вже віддавна перетворюються у всенародні огляди стану нашої духовності. У 1993 році відзначалася 150 річниця від дня смерті безсмертного Галицького Кобзаря та 100-річчя перезахоронення його тлінних останків на Личаківському цвинтарі у Львові.
Саме в ці ювілейні листопадові дні у нашому навчальному закладі відкрито святиню – кімнату-музей отця Маркіяна Шашкевича.
Урочисте освячення музею відбулося напередодні відзначення 125-літнього ювілею Товариства “Просвіта”. В присутності учителів, гімназистів, представників громадськості міста, вчителів, а також гостей: доцента – шашкевичезнавця Тернопільського педінституту п. Осипа Петраша, тодішнього редактора журналу “Тернопіль” п. Михайла Ониськіва, завідуючого обласним архівом, співредактора газети “Русалка Дністрова” п. Богдана Хаварівського, працівників обласного телебачення п. Миколи Шота і Василя Балюха. Священик УГКЦ Роман Гончарик освятив наш музей.
У селі Підлиссі Золочівського повіту на Львівщині в родині отця Семена Шашкевича і Єлизавети з родини Авдиковських, 6 листопада 1811р. народився він – майбутній Будитель народний ( маємо свідоцтво про хрещення Маркіяна). Ось таким був дім його діда отця Романа Авдиковського , тут народився поет, тут минуло його дитинство. Проборство знаходилося в казковому місці: садиба потопала в розкішному саду. І до сьогодні шумлять дерева, оспівані в спогадах:
“Шуми, вітре, шуми буйний,
На ліси , на гори,
Мою журну неси думку
На Підлиські двори.
Там спочинеш , моя думко ,
В зеленій соснині;
Журбу збудеш , потішишся
У лихій годині.
Там ти скаже дуб старенький
І єден , і другий,
Як там жив-єм ще маленький
Без журби , без туги.
Там колодязь студененький ,
А дуб воду тягне,
Не так щастя , як той води
Моя душа прагне.
Збереглася знаменита криниця з високим журавлем, де “ дуб воду тягне”. В ній аж гуготіла з глибин кришталева вода, і, видно, бив у ній міцний джерельний струмінь, бо приходили до неї на плебанію парафіяни села, набирали у відра і цебрики холодної до ломоти води, а вона не вичерпувалася.
Осаджена молодими дубами плебанія тильним віконцем виходила на вузьку смугу соснового бору, а направо від узлісся виднілося село Княже парохія Маркіянового батька – отця Семена.
Ази освіти Маркіян здобув у дяка з Білого Каменя, а десятирічним хлопцем закінчив окружну школу у Золочеві. Для продовження навчання батьки віддають його у львівську Домініканську гімназію. Експонований атестат засвічує успіхи Маркіяна-гімназиста. Разом з ним у цій гімназії навчалися його друзі-однодумці Р. Пасічинський, С. Плешкевич, брати Крушинські (їх сестра Юлія стане дружиною Маркіяна).
Зацікавленість історією рідного краю спонукала учнів гімназії створити “Товариство галицьких старожитностей”, секретарем якого був брат Маркіяна – Антон. Згодом австрійська поліція зацікавиться діяльністю цього товариства, а його члени потраплять під поліційний нагляд.
Продовжував навчання Шашкевич у шестикласній гімназії в Бережанах. Порядки тут були суворі. За будь-який непослух учнів саджали у “карцер”, а відстаючих – на “ослячу лаву”. Навчання велося німецькою і латинською мовами. За кілька слів, сказаних по-українськи, “винного” записували у спеціальну книгу, яку йому вішали на груди.
Шкільні роки залишили у Маркіяновому серці незабутні спогади, а також зародили у волелюбній душі протест проти монархічної сваволі і національної асиміляції українського народу.
У 1829 р. Маркіян Шашкевич почав відвідувати філософські студії Львівського університету і одночасно став слухачем Львівської духовної семінарії – єдиного вищого учбового закладу в Галичині, де дітям різночинної інтелігенції надавалися житло, одяг і харч. Саме в цей час на долю юнака випало немало життєвих труднощів, відбулося перше серйозне випробування його мети – “служити на благо народу, на благо відродження української народної словесності” (Я.Головацький).
На літографії – будинок семінарії початку ХІХ ст. Приміщення, де жили і навчалися семінаристи, були вологі і понурі. Через антисанітарію тут часто спалахували епідемії. Як пригадували сучасники, п’ятеро семінаристів за столом пили з однієї склянки, семеро – умивалися в одній мисці, на чотирьох – видавали одну свічку. Ректорат і куратор семінарії – митрополит, не цуралися доносів, висліджування, ревізій особистих речей вихованців. Серед книг, визнаних небезпечними для “держави і віри”, були твори В.Шекспіра, Ф.Шіллера, В.Скотта, А.Міцкевича. Не дозволялося семінаристам знайомитися навіть з творчими львівськими часописами, на сторінках яких проникли повідомлення про політичне і культурне життя слов’янських народів.
Спрагу знань вгамовував Шашкевич на лекціях в університеті. Тут викладали загальну історію, філософію, генеалогію і старожитності, красні мистецтва і естетику; тут підтримувався дух просвітництва і “студіуму рутеніуму” (так званого “руського інституту” з викладанням українською мовою). Серед студентства знаходили підтримку антимонархічні рухи в європейських країнах. Прогресивна українська і польська молодь входили до складу таємних революційних гуртків “Союз друзів народу”, “Співдружність польського народу”, до товариства любителів слов’янщини та старожитностей.
У романі “Вода з каменю” Роман Іваничук наводить роздуми Шашкевича – питомця духовної семінарії:
“… розвідка письменника Могильницького про руську мову ніби посадила мене на грунт… ми не знаємо, яка наша мова. Ми не завжди зі своїм народом вміємо порозумітися, то де вже тут говорити про те, щоб зрозуміти його життя, і біль, і протест… Ми відгороджені від людей бар’єром і духовним, і мовним”.
З багатьма книгами слов’янських видань, Маркіян як читач знайомився у закладі Оссолінських (сьогодні академічна наукова бібліотека ім. Василя Стефаника, працівники якої люб’язно зробили для нашого музею ряд копій документів, пов’язаних з періодом навчання, літературної діяльності нашого патрона).
На початку 1830 року Шашкевич був виключений з семінарії з-за такого проступку: раз вийшов з одним питомцем до міста, забарився там і не повернувся своєчасно додому, і духовні власті покарали його так строго.
Для 19-річного юнака материн брат, Захар Авдиковський, дав притулок у закладі для убогих. Маркіян вчить дітей, наймається писарем, щоб прожити, бо батько, розгніваний на сина, зрікся його. Разом з тим наполегливий юнак вивчає слов’янські мови, студіює давні хроніки.
1833року Маркіяна Шашкевича поновлено в семінарії, де він закінчив вивчати філософію – двохрічний курс з великими клопотами, одержав право студіювати богословіє за державний кошт.( Ось фотографія його наставників: це єпископ Іван Брюховецький, доктор Іван Ільницький, доктор Бенедикт Левицький.)
Питомець семінарії Шашкевич першим відважився на публічні виступи рідною мовою. Звертаючись до сучасників, він схвильовано пише:
Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила,
Чом же мова є й не мила?
Чом ся не встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?
В ті 30-ті роки з’явилася стаття польського науковця Йосипа Лозинського “О впровадзеню абецадла польскего до пішьменніцтва руськего”.
Автор та його прихильники намагалися перевести українське письмо на польський алфавіт, так звану латинку.
Маркіян Шашкевич дав сміливу відсіч їм, виступивши з полемічним трактатом “Азбука і абецадло”, книжечка ця була видана 1836 року польською мовою у Перемишлі на кошти, зібрані семінаристами. У нашій експозиції фотокопія її титульної сторінки, у вітрині – передрук з оригіналу, зроблений у Канаді (Вінніпег) видавництвом “Бібліотека Шашкевичіяни” 1969 року. Цей дар отримано через п. Надію Волинець з Бережан від доктора Романа Смика.
Поет і громадянин засвідчував:
Віра серця мого, як Бескид
Твердо постановилась на любови…
Вирвеш ми очі і душу ми вирвеш,
А не возьмеш милости і віри не возьмеш
Бо руське ми серце та й віра руська.
Яків Головацький згодом писав:
“Коли б галичани в 30-х роках прийняли польське “абецадло”, пропали би руська індивідуальна народність, пропав би руський дух.”
Земний уклін Вам, хто відстояв
Свій вік, свій дім, свій чесний хліб…
Не онімечили святої,
Не спольщили, хоча й могли б.
Ми ладні руки цілувати
Тому, хто у страшній порі
Зберіг для нас дзвінкі Карпати
І мову голубу зберіг.
22-річний Маркіян очолив у Львівській греко-католицькій семінарії гурток своїх однодумців – “Руську трійцю”. І вирушила молода когорта “разом к світлу”. Крім Івана Вагилевича і Якова Головацького сюди входило ще кільканадцять студентів. Про їх діяльність розповідає в однойменній книзі відомий шашкевичезнавець, доцент Тернопільського педагогічного інституту пан Остап Петраш.
Під керівництвом Маркіяна Шашкевича молоді ентузіасти уклали перший рукописний збірник своїх віршів народною мовою під заголовком “Син Русі”. Вже у самій назві чулося гордо-непокірне, а вміщені поезії – їх всього 15 – вражали щирістю.
Серед них “Слово чтителей руського язика”.
Дайте руки, юні други,
Серце к серцю най припаде,
Най щезають тяжкі туги,
Ум, охота най засяде.
Разом, разом, хто сил має,
Гоніть з Русі мраки тьмаві;
Зависть най нас не спиняє, –
Разом к світлу – други жваві!
Члени гуртка вирушили “в народ”, дбаючи про культурне відродження західно – українських земель. Вони вивчають пам’ятки старовини, збирають фольклорні матеріали, учаться мудрості народної. Діяльність юних патріотів, зокрема їх спроба видати “Зорю” – першу в Галичині книжку народною мовою, стривожила Львівську поліцію. Епіграфом Шашкевич подав такі слова: “Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде”.
Не зійшов Маркіян зі своєї подвижницької дороги. Приблизно в той час він виголошує в семінарії публічну промову українською мовою. Це – як грім з ясного неба. За спогадом одного з присутніх тоді відразу “Український дух о сто процентів піднісся”.
На шляху своєї мандрівки славетна “трійця” – посестра Кирило-Мефодіївського братства на галицькій землі – запалила першу ватру демократичної культури – безсмертний альманах “Русалка Дністровая”, виданий у Будимі (Будапешті) 1837року.
Ви бачите фото титульної сторінки першого видання альманаху, і наступного – 1910 року в Тернополі, напередодні сторіччя від дня народження поета. У вітрині – фотокопії видання альманаху 1972 року у Києві.
Майже весь тираж першого видання був конфіскований властями, але більше 200 примірників вже тоді потрапило до рук читачів.
Директор Львівської поліції Пайман, як пише Яків Головацький у спогадах, висловився тоді зовсім ясно:
“Ці безумці хочуть воскресити мертву руську національність”.
Книжка в чисто галицьким профілем стала всеукраїнським явищем за змістом, мовою, духом.
Маємо “Передслів”я” Шашкевича, яке за словами літературознавця Олександра Білецького, можна розглядати як свого роду “маніфест” відродження української літератури в Галичині.
“Зволила добра воля появитися і у нас збіркам народних наших пісень і іншим хорошим цілованим ділам (йдеться про нову літературу на великій Україні (О.П.) Є то нам як зараннє по довгих тьмавих ночах, як радість на лиці нещасного, коли лучша надія перемчить крізь серце єго: суть то здорові, повно сильні рістки, о котрих нам цілою душею дбати, огрівати, плекати і зрощати, доки під крилом часу і добрих владнувателів хорошою і кріпкою засіяють величчю”.
Наступні сторінки “Русалки Дністрової” – публікації народних пісень з передмовою Івана Вагилевича; більше як на половину “ Русалка” складається з фольклорних матеріалів. До розділу укладання увійшли оригінальні твори Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Івана Вагилевича; за ними – переклади сербських народних пісень, уривків зі старовинних рукописів. Останній розділ – “Старина”. У ньому представлено твори лише організаторів збірки. З десяти вміщених тут сім належить Шашкевичеві. Обсяг видання залежав від коштів: їх, за винятком декількох Маркіянович дукатів, покрив Микола Верещинський, директор коломийської окружної школи.
Короткі, як спалахи, останні роки життя Маркіяна Шашкевича. Проблиск щастя, убогість та постійна боротьба з недугою…
Влітку 1837р. М.Шашкевич закінчив теологічні студії і мав можливість залишитися на службі в консисторському департаменті. Та перемогла його народна нехіть до показної святості, до попівського снобізму, перемогло бажання жити звичайним земним життям, пізнати його радощі й печалі. В лютому 1833 р. він одружився з Юлією Крушинською з села Деревня Жовківського повіту. Ця вродлива жінка (пізніше газети назвуть її найвродливішою в Галичині) розділила гірку долю свого чоловіка, смерть першої дитини і турботи про сина Володимира. Це їй присвятив Маркіян один із найліричніших віршів:
Чи знаєш, люба, чим твій погляд сяє –
Чарівним блиском щастя неземного.
І перед ним гризота відступає,
Життя вогнем займається від нього…
Чи знаєш, серце, чим є твій цілунок? –
То крапелина для грудей стражденних,
Для бджілки – цвіту запахущий трунок,
Солодка розкіш неба – для блаженних!
Консисторія посилає непокірного Шашкевича в найглухіші села Галичини – Гумниська, Нестаничі, Новосілки, де він служить підмінним священиком. Даремно він скаржився: “Мочариста місцевість, помешкання, що не мало відремонтованих вікон, печі та підлоги небезпечні для грудної недуги”. Розповідають, що, сам голодуючи, священик наділяв “посліднім своїх грошом” убогого прихожанина.
Втрачаючи зір і слух, Маркіян Шашкевич не перестає працювати. У вітрині виставлено автографи його останніх віршів: послання Миколі Устиновичу “Побратимові”, “Бандурист” – уривок із задуманої поеми “Перекінчик бісурманський”.
Виписка з метричної книги фіксує, що 7 червня 1843 р. поет помер. Поряд із цим сумним документом – автограф останнього твору “Псалми Русланові” – незавершеного, написаного слабіючою рукою, але мужнім серцем: “ Сполошиш ми долю і проженеш щастя, день ми спаморочиш, і світ ми западе, нуждою мя вдариш і нашлеш ми злидні, світ ми спустує і йме ворогувати, знидів радість, і плач мяо горне, туга ми ранком і вечером журба, і ніч ми не сонна, і горьованє з сонцем; вирвеш ми чі і душу ми вирвеш, а не видреш любови і віри не вирвеш, бо руське ми серце та віра руська”.
Наукове Шашкевичезнавство розбудовували Михайло Возняк, Василь Щурат. Культ Маркіяна у Галичині в період між двома війнами створювався на основі душ пастирської діяльності – значної, хоч ікороткочасної. Маркіян стає головним героєм шкільних вистав, а його патріотичні поезії заполоняють літературно – концертні програми, найкращі композитори кладуть їх на ноти (фотокопії).
Портрет автора “Веснівки” доходить до кожної української хати в Галичині і на Буковині, на чільному місті поруч із портретами Шевченка, І. Франка.
Через Шашкевича проходить животворний зв’язок поколінь. Дух Маркіяна окрилюючий. Кафедра української літератури Дрогобицького педінституту ім. Івана Франка на чолі з відомим шашкевичезнавцем Михайлом Шалатою (Експонуємо його монографію) створює добрі умови для роботи наукових пошуків, зацікавленого спілкування вчених.
У червні 1987 року у Бережанах з нагоди відкриття меморіальної дошки на честь М. Шашкевича на будівлі, де містилася гімназія, на вселюдному мітингу виступив сучасник О. Гончар (фото). Ось фотографія: Олесь Гончар та діячі культури Тернопілля на святкуванні 175-ліття Будителя Галицької Русі в селі Підлисся.
Щороку на Білій горі проходить Міжнародний фестиваль закладів, яким присвоєно ім’я Маркіяна Шашкевича. Учні гімназії беруть активну участь в проведенні
